Асоціація молодих політологів і політиків

Розмір тексту
  • Збільшити розмір шрифту
  • Стандартний розмір шрифту
  • Зменшити розмір шрифту

ПОЛІТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМНИХ ЗАВДАНЬ МІСЦЕВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ

Олександр  Новосад

У демократичному суспільстві реалізація політичних цілей та завдань політичної партії відбувається в контексті виконання певного документу – офіційної програми. Оскільки в процесі роботи партія має вирішувати одночасно і стратегічні, і поточні справи, то й програми політичних партій мають теж відображати завдання на конкретний невеликий часовий проміжок та закріплювати перспективи розвитку політичної сили, її розбудову незалежно від дати проведення чергових виборів.

Згідно чинного в Україні законодавства наявність програми в політичної партії є обов’язковою. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про політичні партії в Україні», політичні партії повинні мати програму, що є викладом цілей та завдань конкретної партії, шляхів їх досягнення [1]. Подання програми є необхідною умовою для реєстрації представників політичної партії у місцевих виборах. Також місцеві осередки політичних партій мають зважати на офіційну політичну програму, зареєстровану Міністерством Юстиції України поряд із статутними документами. Крім того, представники місцевих осередків політичних партій мають сприяти виконанню національної програми розвитку, запропонованої їхньою політичною силою в рамках загальнодержавних виборів.

Метою статті є дослідження особливостей політичної відповідальності місцевих осередків політичних партій у контексті розробки і виконання поставлених програмних завдань. Досягнути мети допоможе вирішення завдань: аналізу впливу закономіоностей політичного життя України на специфіку побудови місцевих партійних програм, особливостей політичної відповідальності місцевих осередків партій у процесі виконання програмних завдань.

Історичний розвиток електоральної демократії сприяв тому, що політичні партії стали засобом опосередкування політичних намірів різноманітних соціальних верств. Партії стали тією зв’язковою ланкою, з допомогою якої політичні інтереси впроваджуються у життя через органи влади [2, с.65].

Як слушно зазначає І. Халдай, відсутність сформованої політичної свідомості та сталих політичних переконань в українських виборців дозволяє політичним партіям обіцяти те, що вони навіть не збираються робити. Поряд з тим свідоме чи ситуативне відхилення від реалізації програм призводить до втрати інтересу електорату до політичних відносин і органів влади в державі [3, с.342].

Моріс Дюверже в залежності від розміру та впливу запропонував класифікувати партії на мажоритарні, великі та малі. [4, с.351]. Мажоритарні – такі, що мають абсолютну більшість в парламенті чи мають можливість її отримати з допомогою соціальних інститутів.  Дослідник відзначає відмінність психології мажоритарних партій, представники яких знають, що невдовзі можуть опинитися при владі, будуть зобов’язані взяти на себе відповідальність за ситуацію в країні. Дрібна партія переконана, що подібна доля її омине. Тому програма партії парламентської більшості є реалістичною за необхідністю, в ній робиться акцент на проблеми, а не теоретику [4, с.352] Інші партії, які знають, що їм самостійно не прийдеться реалізовувати владу (будуть партії-союзники), не приділяють належної уваги формуванню реалістичних програм, адже завжди буде на кого скинути відповідальність за невдачі. До того ж, через підписання угоди про співпрацю, програма кожної партії дещо змінюється. Тому великі та малі партії приречені на демагогію, коли не мають перспектив отримати одноосібну більшість [4, с.353]. Загалом за нашими спостереженнями дана тенденція підтверджується і на місцевому рівні в Україні.

Тому на основі типології Моріса Дюварже можна стверджувати, що в Україні останнім часом відбувалося локальне формування мажоритарних партій на місцевому рівні (Наприклад, БЮТ на Волині, Партія регіонів у Криму, Донецькій, Луганській областях тощо). Хоч звичайно пропорційна виборча система допомагала підтримувати строкатість партійного спектру.

За невиконання програм в демократичних країнах партії можуть не отримати підтримки на чергових виборах. Українські реалії поки що такі, що на саму програму та її виконання виборці ще недостатньо звертають увагу, тому принцип електорального покарання має радше винятковий, аніж типовий характер. На місцевих виборах лише згодом можна буде побачити певні залежності, адже за партійним принципом в Україні загалом відбулися одна повноцінна загальнонаціональна місцева виборча кампанія.

Я. Балановський слушно відзначає, що в процесі створення коаліційних об'єднань чітко орієнтовані на участь у владі ті політичні партії, які домагаються визнати власні головні програмні положення більш потужними політичними гравцями [5, с.225]. Тому в процесі створення коаліцій політичні партії зазвичай знаходять компроміс щодо програмних положень [5, с.226].

Оскільки головною метою партій є входження у структури влади та реалізація політичної програми, то в залежності від ситуації із розстановки політичних сил у представницькому органі можуть бути створені коаліції, що складаються:

  1. із однієї домінуючої партії;
  2. із двох мажоритарних партій;
  3. виключно із міноритарних політичних партій [5, с.227].

Партійна програма поряд із організаційною структурою, внутрішньопартійною демократією та статутом також є одним із чинників, які впливають на особливості та конкретний тип внутріпартійної комунікації (всередині партійного осередку, між осередками одного рівня – горизонтальна, між партійними осередками різної субординації - вертикальна) [6, с.180].

Експерти Міжнародного центру перспективних досліджень Андрій Зельницький та Петро Удовенко у розробленій ними моделі трансформації партійної політики у державну та місцеву політику в системі взаємозв’язаних елементів (виборці – передвиборні партійні програми – політичні партії – партійні фракції – впровадження політики) звертають значну увагу на роль партійних програм. Вони відзначають, що партійні програми мають значення не лише для здобуття перемоги на виборах. Депутатська більшість, створена на основі партійних фракцій, розробляє спільну соціально-економічну програму дій на основі своїх передвиборних програм шляхом досягнення компромісів. Аналітичні центри, громадські організації та групи інтересів шляхом аналізу та оцінки програмних положень партії виробляють пропозиції щодо її покращення. Успішність партійної політики на місцях залежить від застосування методів ухвалення політичних рішень та програмних положень, проте основним суб’єктом впливу на формування рішень місцевих осередків партій мають бути громадяни, щоб спонукати партії до гласності та відкритості через контроль і взаємодію [7, с.1-2]. Дана методика використовується багатьма регіональними аналітичними центрами в процесі моніторингу виконання партійних програм, проте українські реалії ще не дозволяють стверджувати про серйозний вплив громадян на розробку партійної стратегії на місцях. Реальний вплив виборців на розробку місцевої партійної стратегії на сьогодні в конкретних випадках є мінімальним або й відсутнім взагалі.

Виробити чітку концепцію реалізації задекларованих політичних дій – завдання не з легких. Адже для ефективної роботи на всіх напрямках одночасно, необхідно усвідомити й впорядкувати програмні завдання національного і місцевого рівнів, щоб цілі нижчого рівня працювали на загальнодержавний розвиток і навпаки. Проте просте переписування та перемішування програмних положень тут може лише зашкодити.

На основі наших досліджень, проведених під час участі в кількох моніторингових проектах, помітно, що представники місцевих осередків політичних партій для участі в місцевій виборчій кампанії при написанні програми зазвичай дотримуються кількох прийомів.

1.Опис проблем округу і власного пошуку шляхів їх вирішення. Цей підхід можна назвати найкращим для майбутнього контролю виборців за виконанням програми за умови, якщо пояснювався сам механізм, за рахунок чого будуть віднайдені кошти на вирішення цих назрілих для громади питань, був логічний зв’язок між проблемою і шляхами її розв’язання.

2.“Кілька (з десяток) вдалих кроків”. Зрозуміло, що в такому випадку було роз’яснено що б хотіла зробити партія (кандидат), та не згадувалося як.

3.Тенденційне представлення місцевих проблем в руслі загальноукраїнської програми партії (блоку). Свідчило про відсутність будь-якої системності в баченні партії (кандидатом) потреб та інтересів своїх виборців або просто говорило про небажання займатися розробкою програмних засад на місцях.

4.Програма повністю дублювала всеукраїнську. Про територіальний округ та важливі аспекти життя його мешканців нічого не було сказано. Такий документ зазвичай був просто одним із папірців для реєстрації і свідчив про абсолютно безвідповідальне ставлення партійної організації до своїх потенційних виборців [8, с.8].

Загалом всі представники аналітичних центрів із різних регіонів України сходяться на тому, що в програмах партій мало конкретики та багато популізму, обіцянок, що не належать до повноважень відповідного рівня місцевих рад. Відтак вітчизняний розвиток політичної відповідальності під час реалізації партійних програм місцевими організаціями партій залежить від розвитку громадської участі в процесі розробки та контролю виконання місцевих виборчих програм.

Проведений у 2006 році моніторинг соціальної складової партійних програм допоміг виявити наступні особливості. Помітно, що питання соціальної політики зазвичай є одними з основних. Хорошою соціальною програмою поряд з економічним і культурним блоком претенденти на статус депутатів і голів місцевих рад і намагалися здобути прихильність виборців. Правда, в переважній більшості у передвиборчому документі говорилося просто „підтримка” або „захист” представників цієї групи населення без пояснення конкретних кроків. Але якщо б скласти ієрархію проблем, то помітно, що в програмах виборчої кампанії 2006 року піднімалися питання:

1.В сфері дітей та молоді і їх соціального захисту:

- залучення дітей до системи дошкільної освіти, відновлення існуючої мережі позашкільних дитячих закладів, ліквідації дитячої безпритульності, підтримка дитячої творчості;

- розроблення програми підтримки сім’ї, материнства й дитинства;

- розроблення програм та заходів підтримки сім’ї та поліпшення демографічної ситуації;

- підвищення стипендії та інших матеріальних допомог, гарантованого забезпечення молоді робочими місцями;

- створення ефективної системи кредитування молоді;

- розвиток молодіжних ініціатив;

- самореалізація молоді в усіх сферах життя;

2.У сфері освіти:

- забезпечення шкіл комп’ютерами в достатній кількості;

- виконання програми „Шкільний автобус”;

- збереження і збільшення кількості освітніх закладів;

- безкоштовна освіта або пріоритет в отриманні безкоштовної освіти талановитим дітям;

- розвиток освітніх центрів на селі;

- викорінення хабарництва в системі освіти;

- забезпечення достатнього життєвого рівня педагогічних працівників.

3. Серед питань захисту незахищених верств населення найбільш згадувалися учасниками виборів:

- ліквідація безробіття;

- достатнє пенсійне забезпечення;

- забезпечення належного рівня медичного забезпечення;

- належна увага ветеранам війни, національно-визвольних змагань, інвалідам, чорнобильцям, малозабезпеченим верствам населення і багатодітним сім’ям, одиноким людям похилого віку;

- збільшення будівництва об’єктів соціального призначення;

-  першочергове фінансування соціальних витрат [8, c.10].

Регіональні організації політичних партій обіцяли забезпечити загальноосвітні навчальні заклади сучасними технічними засобами, методичними матеріалами. Проголошувалося, що необхідно створити умови для підтримки обдарованої молоді, працевлаштування випускників загальноосвітніх шкіл, середніх-спеціальних, вищих навчальних закладів.

До просто комічних обіцянок можна зарахувати прагнення таких місцевих організацій: камінь-каширської УРП «Собор» сприяти розвитку університетського самоврядування хоча в районі немає жодного університету, соціалістичної партії Турійського району створити 1 мільйон робочих місць на території із населенням 30 тисяч [8, c.49, 71].

Проаналізувавши структуру провідних політичних партій України, О. Ломко відзначає, що в Україні мають успіх партії із сильною структурою, вертикальними зв’язками, спеціалізовані або тоталітарні за засобом причетності членів [9, с.313]. Структура партії в свою чергу впливає на вироблення партійної політики та програмних документів. Формальна чи неформальна (політичні радники, політтехнологи) структури загалом визначають успіх чи слабкість політичної сили [9, с.315].

Автор дотримується думки, що у випадку представлення на всіх рівнях влади осередок політичної партії на місцевому рівні має виконувати такі програмні документи:

1. Політичну програму (т. зв. політичну доктрину з викладом головних цілей та завдань партії, принципів діяльності, шляхів досягнення результатів);

2. Програму національного розвитку на конкретний період або розроблену на певний період загальнодержавного електорального циклу;

3. Програму дій на відведеній їм території діяльності відповідно до статусу місцевої партійної організації.

Якщо законодавством поки що не передбачено покарання партії за порушення положень виборчої програми, то така відповідальність передбачена для депутатів місцевих рад і тягне за собою позбавлення мандату. Згідно із змінами, внесеними Законом України від 12.01.2007р. №602-V, однією із підстав позбавлення повноважень депутата місцевої ради (ч.3 ст. 37) є невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основним принципам і положенням його передвиборної програми, а також  програми політичної партії (виборчого блоку), за списками якої його обрали депутатом місцевої ради [10]. Проте практичне застосування цього аспекту досі виглядає спірним. Наприклад, якщо депутат (група чи навіть всі депутати фракції місцевої ради) перейшов у іншу політичну партію, але залишився у фракції (щоб не позбавили мандату – ситуація доволі типова) довести порушення виборчої програми видається малоймовірним. Зрозуміло, що депутати-перебіжчики орієнтуються скоріше на політичні принципи нової, а не колишньої партії. Проблема реалізації процедури позбавлення депутатського мандату ускладнюється ще й тим, що чим менш конкретними були передвиборні обіцянки, тим важче перевірити їх реалізацію.

Твердженню про порушення положень виборчої програми завжди можна опонувати застосуванням з чиєїсь волі «упередженого суб’єктивізму». Оскільки юридична процедура притягнення до відповідальності має спиратися на чіткі факти, тому в Україні фактично й склалася така ситуація, що за вихід із фракції (або невходження після обрання) політичні санкції періодично застосовуються, а «програмні огріхи» переважно залишаються без належного реагування.

Також слід враховувати той факт, що депутати, які були обрані за місцевими списками у багатомандатному окрузі, спільно репрезентують передвиборну програму місцевої партійної організації (блоку організацій партій). Колективний аспект санкцій із відповідальності за порушення принципів виборчої програми у вітчизняному законодавстві поки не представлений, що пояснюється неврегулюванням багатьох положень після переходу із мажоритарної на пропорційну (крім депутатів сільських та селищних рад) систему місцевих виборів в Україні.

Проте нові законотворчі ініціативи діючої коаліції Верховної Ради України певною мірою звужують громадський та законодавчий контроль за виконанням партійної стратегії. Зокрема у внесеному 29 червня 2010 року народним депутатом, керівником фракції Партії регіонів О. Єфремовим проекті Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» виключається відповідальність обраного за списками депутата місцевої ради

за невходження чи вихід із фракції, серед підстав для відкликання депутата зберігається особистісний аспект програми і виключається колективний (партійний), повністю монополізується право партій на висування кандидатів на посаду міського голови, щоб поставити безпартійних відомих політиків у пряму залежність від з подачі їх місцевих організацій [11].

Знаково, що саме в цей день парламент не підтримав жоден із внесених раніше 12 законопроектів – 11 було відхилено, а 1 відкликано. Зокрема, також не було підтримано законопроект №5426, яким передбачалося проведення парламентських та місцевих виборів за відкритими партійними списками. На місцевих виборах у кожному окрузі пропонувалося політичним партіям закріплювати від одного до трьох своїх кандидатів. Не пройшов також законопроект №5549 авторства К. Куликова (НУ-НС), яким пропонувалося запровадити обрання міських голів у два тури в населених пунктах із більше 100тис. жителів [12].

Проаналізувавши тему, приходимо до таких висновків.

1. Осередки політичних партій в Україні не стільки репрезентують інтереси територіальних громад як далі віддаляються від них, демонструють небажання розвивати політичну відповідальність на місцях. Монополізація політичного впливу осередками політичних партій, коли вони будуть самі вправі визначати, що потрібно жителям територіальної громади, не сприятиме реальній участі громадян у процесі розробки та реалізації місцевих партійних програм.

2. Останні законодавчі ініціативи парламентської більшості свідчать, що провідні вітчизняні політичні партії вперто не хочуть визнавати колективний аспект відповідальності їх місцевих партійних осередків. Хоча й певним позитивом можна вважати ідею часткової персоніфікації (змішаній виборча система «50% на 50%») виборів до міських, районних та обласних рад.

3. В своїх діях щодо розробки та реалізації програмних документів українські політичні партії воліють радше користуватися принципом політичної доцільності (наприклад, більшість соціальних програм були радше популістськими, тривала тяганина із організації місцевих виборів, остання законодавча ініціатива парламентської більшості щодо поступового усунення головних конкурентів із політичного життя – заборона виборчих блоків), аніж політичної відповідальності.

4. Вироблення програм поки не стало предметом внутрішньопартійного обговорення, місцеві осередки партій в цьому аспекті переважно займаються обслуговуванням підтримки загальнодержавної політичної стратегії, робота над серйозними місцевими програмами у міжвиборчий період носила ситуативний характер. Партія вільна розробляти та впроваджувати місцеві програми, проте без реальної участі громадськості вони не будуть справді дієвими, адже порушується демократична складова розробки та впровадження місцевої політики, що ніяк не сприяє політичній відповідальності.

5. Вважаємо, що запровадження обмеження брати участь у виборах для місцевих партійних організацій, зареєстрованих не раніше як за 365 днів до дня виборів може активізувати «ефект умовної партійності», коли підмінюватимуться назви реальних політичних гравців за вивісками партійних програм, оскільки новостворені осередки партій із серйозними можливостями і амбіціями можуть використати прийом реанімації давніх «паперових» партосередків, щоб з їх допомогою взяти участь у місцевих виборах.

6. Представникам аналітичних центрів, громадських організацій та ініціативних груп на місцях перед місцевими виборами необхідно активніше використовувати демократичні методи впливу на вироблення організаціями партій дієвої місцевої програмної політики.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про політичні партії в Україні» // Голос України від 12.05.2001 - №82.

2. Немченко Ю. Характер представницького мандату у виборчій системі України // Вісник Одеського національного університету, серія «Соціологія і політичні науки». – Том 14, випуск 2. - с.61-69.

3. Халдай І. Політична відповідальність влади як складова побудови правової держави/І. Халдай // Актуальні проблеми політики Збірник наукових праць / Керівник авт. кол. С. В. Ківалов; відп. за вип. Л. І. Кормич. – Одеса: «Фенікс», 2009. – Вип. 37. - с.339-345

4. Дюверже М. Политические партии / М. Дюверже; Пер. с франц. - М.: Академический Проект, 2000. - 538 с.

5. Балановський Я. Теоретико-методологічні засади вивчення політичних коаліцій // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Філософія. Соціологія. Політологія». Випуск 18 Дніпропетровськ (ДНУ) 2008. – с.221-228.

6. Шиманова О. Виборчі списки як індикатор внутрішньопартійної комунікації (на прикладі виборчої кампанії 2006 року)/ О.Шиманова// Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Випуск 21. – 2009. – с. 180-184.

7. Політична реформа: вплив на формування та впровадження партійної політики // «Вісник центру», Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. - Число 37(341), 13 листопада 2006р.

8. Іванюк М. Соціальні програми дій переможців виборів 2006 року у Волинській області: за результатами громадського моніторингу/ М. Іванюк, О. Новосад, О. Шишолик. – Луцьк: Асоціація захисту прав молоді Волині, 2006. – 120с.

9.Ломко І. Структура політичних партій України та варіації моделей формування та реалізації зовнішньопартійних програм/І. Ломко // Вісник Дніпропетровського університету. - №9/2. – Том 17. – Серія «Філософія. Соціологія. Політологія». - Випуск 19. – Дніпропетровськ, 2009. – с.310-317.

10.Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад”//  Голос України від 09.02.2007. - №24.

11. Проект Закону про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=38133

12. Рада провалила 12 законопроектів щодо місцевих виборів // Новини України «proUA.com» 29.06.2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ua.proua.com/news/2010/06/29/160336.html

Стаття опублікована у науковому віснику "Гілея". - 2010. - вип.37. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2010_37/Gileya37/P10_doc.pdf

При використанні загальних ідей статті або будь-яких частин матеріалу посилання на першоджерело ОБОВ'ЯЗКОВЕ!

Середа, 30 червня 2010 адміністратор  

Щоб мати можливість додавати коментарі, Вам необхідно зареєструватись. Якщо Ви вже зареєстровані, просто увійдіть на сайт під власним іменем і паролем. Деякі матеріали сайту можуть бути доступні для перегляду лише зареєстрованим користувачам.

Напрямки роботи

kontent3.jpg

Події

 

Ключові гравці у виборах міського голови Луцька

 

Понад 83% лучан підтримують вступ до НАТО

Більшість мешканців Луцька - 83,6% вважають, що Україні потрібно вступити до НАТО. Про це свідчать...

 

Чи підтримують у Луцьку ініціативи нової влади?

 

Чоловіки у Луцьку - більші оптимісти, ніж жінки

 

Книга про історію становлення інститутів громадянського суспільства

    Презентація цього видання відбулася  у приміщенні Волинської обласної універсальної бібл...

Опитування

Я ставлюсь до політики: