Асоціація молодих політологів і політиків

Розмір тексту
  • Збільшити розмір шрифту
  • Стандартний розмір шрифту
  • Зменшити розмір шрифту

Сучасна трансформація євроатлантичного вектору України

Останнім часом питання і перспективи взаємовідносин України і НАТО були не менш дискусійними серед значної частини українського суспільства і політичної еліти, ніж проблеми стосунків України і ЄС. Досить часто суб'єктивне розуміння процесу і механізму співпраці у рамках альянсу ставало об'єктом спекуляції з боку різних політичних сил, що виступають однозначно «за» або «проти» вступу України до НАТО.

Проте відмова прийняття України в члени НАТО на Бухарестському саміті в травні 2007р. після виконання ПДЧ, здавалося, поставила «великого хреста» на подальших перспективах розвитку євроатлантичного вектору у зовнішній політиці України. Крім того, в ЗУ «Про основи зовнішньої і внутрішньої політики», прийнятого з приходом до влади адміністрації В. Януковича у 2010р., відсутній пункт про євроатлантичну інтеграцію як про зовнішньополітичний пріоритет, а Україна проголошується позаблоковою державою.

Проте не можна ототожнювати «позаблоковий статус» з «ізоляціонізмом». Безумовно, позаблоковий статус припускає відмову від членства в організації колективної безпеки. Але позаблоковий статус не передбачає відмову від двосторонньої співпраці національної держави і організації колективної безпеки. Подібне виключення спостерігається у взаємовідносинах НАТО з нейтральними державами – Швецією, Фінляндією, Ірландією і з недавніх пір з Україною. Хоча в ЗУ «Про основи зовнішній і внутрішній політиці» 2010 р. і вказується позаблоковий статус, поняття «євроатлантична інтеграція» замінене т. зв. «конструктивним партнерством» з НАТО.

Щоб уникнути нерозуміння суті стосунків України і НАТО на сучасному етапі, слід розмежувати і розібратися у самих вищезгаданих дефініціях.

Правила гри

Отже, «євроатлантична інтеграція», як і будь-який процес інтеграції, припускає взаємопроникнення, переплетіння і взаємозалежність сфер національної безпеки і оборони держав-членів у межах НАТО. Іншими словами, держави-члени НАТО прагнуть досягти сумісності підрозділів власних збройних сил для вірогідних колективних дій для забезпечення безпеки в зоні відповідальності альянсу (територія країн-членів) і превентивних дій за його межами. Крім того, держави-члени досягають консенсусу стосовно політичного контексту оборонної інтеграції – вони виробляють загальне бачення сучасних викликів і загроз, напрямів розвитку співпраці в межах НАТО, оцінок подій що відбуваються за межами альянсу у рамках Парламентської Асамблеї НАТО, спеціалізованих комітетів. Сутність євроатлантичної інтеграції відображає ключове положення Атлантичного пакту 1949 р., згідно з яким, у разі агресії з боку третьої сторони по відношенню до одного з членів НАТО, інші члени НАТО зобов'язані за будь-яких обставин надати військову і політичну допомогу. Сфера безпеки і оборони держав-членів НАТО – єдине ціле, стабільність якої часто залежить від самих членів НАТО. Досить часто, на практиці, відбувалися кризи НАТО, коли окремі держави-члени, нехтуючи основному принципу альянсу, проводили односторонні дії військово-політичного характеру, з метою реалізації власних зовнішньополітичних цілей в ході Суецької кризи 1956 р., Кіпрського конфлікту 1974 р., а також в ході військової операції в Іраку 2003-2011 рр.

Конструктивне партнерство з Україною

Абсолютно інакше розуміється дефініція «конструктивне партнерство» з НАТО, як у випадку з Україною. «Конструктивне партнерство», виходячи з поточних тенденцій в стосунках України і НАТО, припускає адекватність існуючому стану справ, а також прагматизм в двосторонніх стосунках, прагнення обійти проблемні питання і компенсувати їх наявність досягненням обопільної вигоди без додаткових взаємних зобов'язань. Не випадково, що сучасний стан стосунків України і НАТО, яке нерідко характеризують як «феномен» і навіть прояв «подвійних стандартах» країн НАТО по відношенню до України, є своєрідною формою співпраці, яка була досягнута з урахуванням наявності нерозв'язних на цьому етапі проблем в двосторонніх стосунках.

Серед цих проблем слід виділити російський чинник, наявність на території України ЧФ РФ. Це вже суперечить одному з критеріїв членства в НАТО, не досить гнучкому статуту даної організації. Крім того, серед самих держав-членів НАТО відсутня єдина думка, стосовно перспектив членства України, а також Грузії, в альянсі. Це багато в чому обумовлено національними інтересами окремих країн-членів. Наприклад, прибічниками вступу України в НАТО є країни Центрально-Східної Європи, які побоюються посилення РФ у разі інтеграції України в євразійські структури і ОДКБ. Водночас Франція і Німеччина, а також ряд західноєвропейських держав займають категоричну позицію з цього питання. Їх аргументи – Україна не відповідає «критеріям» членства в НАТО. Хоча досить складно говорити про відповідність даним критеріям Румунії і Болгарії, значення яких має виключно геополітичний характер (маршрут проекту «Набукко», плацдарм для ЕвроПро США).

Проблема полягає у прагненні локомотивів ЄС (Франція і Німеччина) максимально дистанціюватися від впливу США у рамках НАТО і зміцнювати ЄС як окремий «геополітичний полюс» і «центр сили» багатополярного світу. Для послаблення впливу США на ЄС в межах НАТО, Франція і Німеччина досить активно розвивають стосунки з РФ у контексті Ради РФ-НАТО, намагаються просувати ідею єдиної системи ПРО за участю РФ. Під розвитком оборонної співпраці з РФ у рамках Ради РФ-НАТО, криється негласна «енергетична» домовленість. В обмін на забезпечення енергетичної безпеки ЄС за рахунок газопроводів Північний і Південний потік (в перспективі), Франція і Німеччина не підтримують ініціативи розширення ЄС і НАТО за рахунок пострадянського простору, у тому числі і України. У той самий час, країни Центрально-Східної Європи роблять основну ставку на НАТО в забезпеченні власної національної безпеки, тоді як вказані західноєвропейські країни бачать в НАТО важіль США для тиску на ЄС і розвивають ЕПБО в якості автономної системи колективної безпеки в межах ЄС, яка багато в чому дублює функції НАТО. В умовах економічної кризи і кризи політичного впливу, як наслідків неоднозначних тенденцій в зовнішній політиці Дж. Буша-молодшого (військова операція в Іраку) і Б. Обами («перезавантаження»), США займають вичікувальну позицію по відношенню до України. Не бажаючи чинити тиск на інших членів, щоб добитися вступу України до НАТО, як у випадку з Румунією і Болгарією, США зацікавлені мати ще одного союзника в НАТО, з потужним і перспективним оборонним і науково-технічним потенціалом. Особливо небажано для США поглинання України з боку РФ в межах Митного союзу, ЄЕП і ОДКБ, що значно скоротить свободу дій США на пострадянському просторі. Безперечно, на цьому етапі, по економічному, військовому і науково-технічному розвитку Україна випереджає інші країни колишнього СРСР, за винятком РФ.

Саме тому, у зв’язку з невідповідності критеріям НАТО, розбіжностями усередині самого альянсу, а також з причини об'єктивної зацікавленості в Україні з боку ряду членів організації, включаючи США, конструктивне партнерство припускає двосторонні стосунки замість інтеграції. Іншими словами, НАТО і Україна проводять активну співпрацю в усіх сферах євроатлантичної інтеграції. Проте Україна не вступає в НАТО, не бере участь у виробленні рішень у рамках Парламентської Асамблеї і комітетів, що відповідає сучасному позаблоковому статусу.

Отже, можна вважати, що відмова від євроатлантичної інтеграції як зовнішньополітичного пріоритету анітрохи не вплинула на охолодження стосунків з альянсом або на згортання співпраці. В умовах позаблокового статусу, конструктивне партнерство з НАТО є одним з напрямів багатовекторної зовнішньої політики України.

Практичні аспекти співпраці з НАТО

Говорячи про практичний аспект реалізації конструктивного партнерства з НАТО, то його формування і напрацювання як механізму відбувалися за декілька років до прийняття ЗУ «Про основи зовнішньої і внутрішньої політики» 2010 р. і до попередньої зміни влади в Україні. Початком конструктивного партнерства, слід вважати прийняття Декларації про доповнення Хартії про особливе партнерство України і НАТО в 2009 р. Згідно з новим форматом партнерства, Комісія УКРАЇНА-НАТО (КУН) приймає «Щорічні національні програми співпраці УКРАЇНА-НАТО» (РНП), які створюють правову основу для розвитку конструктивного партнерства в політичній, економічній, військовій, ресурсній і правовій сфері. На даний момент відбувається реалізація четвертої РНП на 2012 р. Крім того, для втілення РНП в життя, в межах КУН були створені робочі групи з питань військової реформи і консультацій по безпеці кіберпростору, оборонно-технічної співпраці, економічної безпеки, планування у разі ЧС і співпраці з питань науки і довкілля. Потрібно підкреслити, що конструктивне партнерство не обмежується військово-політичною сферою, а охоплює широке коло питань, що вигідно для України, яка не є членом альянсу але яка прагне реформуватися на прикладі розвинутих держав.

Слід відзначити, що в ході реалізації РНП впродовж попередніх років, спостерігалася значна активізація практичної співпраці України і НАТО на двосторонній основі.

По-перше, хотілося б розглянути військовий аспект конструктивного партнерства України і НАТО. Потрібно відмітити, що попри те, що сторони не мають ніяких зобов'язань один перед одним, реальним залишається можливість взаємного доповнення у разі виникнення загальних зовнішніх загроз. Це досягається шляхом підвищення сумісності ЗС України з арміями країн-членів НАТО. Прикладом подібної форми співпраці є приєднання України, першої серед країн не членів альянсу, до Сил швидкого реагування НАТО (СБР). Зокрема, в 2010 і 2011 рр. підрозділ хімічних військ України і літак Ил-76 МД приймали участь в 15-й і 17-й ротаціях СБР НАТО, що складаються з підрозділів країн-членів організації. Сили швидкого реагування України планують досягти до 2015 р. аналогічного рівня підготовки СБР НАТО. Спільно з іншими країнами не членами НАТО (Швеція, Австрія), Україна бере участь в програмі НАТО по обміну даними про повітряну обстановку. Проводиться обмін інформації між КП Повітряного командування України «Захід» і Центром Управління і сповіщення НАТО на території Угорщини (ASDE). Усе це говорить про можливість України не маючи членства в НАТО реформувати власні ЗС відповідно до сучасних викликів і загроз.

Крім того, конструктивне партнерство з НАТО відкриває перед Україною можливість позбавитися від зайвої кількості непридатних боєприпасів і озброєнь за підтримки Трастового фонду НАТО/ПЗМ. Наприклад, несвоєчасна утилізація боєприпасів призвела до їх вибухів на армійському складі поблизу Мелітополя, на поч. 2000-х рр. За даними РНБО України, в межах підписаної 21 вересня 2011р. імплементаційної угоди про технічне обслуговування і постачання, трастова компанія NAMSA планує за 4 етапи, впродовж 12 років, утилізувати 1,5 млн. одиниць озброєнь і 33 тис. тонн звичайних боєприпасів, непридатних до експлуатації і зберігання. Більш того, не маючи членства в альянсі, Україна бере участь в усіх операціях і місіях НАТО.

В рамках ISAF у Афганістані знаходиться 10 українських військових, в межах KFOR в Косово 184 чол. у складі УКРПОЛБАТА. Крім того, український корвет «Тернопіль» брав участь в операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі в 2010р., а в 2011 р. участь в даній операції брав первинний національний Контактний пункт ВМС України. Будучи учасником програми «Проміжне рішення проблеми стратегічних авіаперевезень» (SALIS), Україна надає свій повітряний простір для перевезення військово-транспортних вантажів НАТО.

Не менший внесок конструктивне партнерство з НАТО робить у розвиток інформаційної і кібернетичної безпеки України. Обмін необхідною інформацією відбувався впродовж чотирьох засідань Робочої групи з питань кібернетичної безпеки. Україна є єдиною країною серед не членів НАТО, яка бере участь у подібній співпраці.

Ключовий момент – «розумна оборона»

Особливим моментом у реалізації Україною і НАТО конструктивного партнерства є перспектива участі України в «розумній обороні» («smart defense»), що була прийнята на саміті НАТО в Чикаго 21 травня 2012 р. Про це свідчить присутність на саміті делегації України, незважаючи на відсутність членства України в альянсі. Згідно даній концепції держави-члени у відносно рівному ступені надають кошти для формування бюджету НАТО. Також «розумна оборона» припускає створення інтегрованої в межах НАТО трансатлантичної системи ПРО, а також системи спостереження за поверхнею землі AGS. За словами посла України при НАТО І. Долгова, оборонна промисловість України дає можливість співпраці в межах «розумної оборони». Цілком можливо обслуговування і доповнення продукцією ВПК України елементів ПРО і AGS, зокрема станціями пасивної радіотехнічної розвідки «Кольчуга», аналогів якої не існує в країнах-членах НАТО. Українська «Кольчуга» дозволяє з високою точністю визначати координати наземних і надводних цілей, маршрути їх руху на відстані до 600 км в глибину території і на 150 км по фронту, а для повітряних цілей, що летять на висоті 10 км, – до 800 км, у т. ч. і балістичні ракети. Крім того, виходячи з геополітичного положення України, її участь в проекті є раціональною для НАТО, тому що вона блокує вихід РФ і ОДКБ до меж чотирьох його країн-членів. Особливо важливе блокування Україною виходу ОДКБ до кордону з Румунією, де будуть розміщені ракетні комплекси ЕвроПРО.

Невійськова співпраця

Як було вказано, в межах конструктивного партнерства, окрім військового, існує і невоєнний аспект співпраці України і НАТО. Не менш активною є науково-технічна співпраця України і альянсу. Зокрема в межах програми «Безпека завдяки науці», НАТО надає дослідницьким установам України гранти на реалізацію стратегічних проектів. Завдяки грантам і фінансовій допомозі з боку НАТО «Київський політехнічний інститут» реалізував проект науково-освітньої мережі УРАН (200 млн. $), Харківський фізико-технічний інститут НАНУ створив новітній генератор рентгенівського випромінювання, аналогів якому не існує ні в США, ні в Японії (1 млн. євро). Також в Інституті монокристалів НАНУ, планується створити захисні бронебійні матеріали нового покоління. Досить активна співпраця у сфері попередження ЧС. Фахівці НАТО надавали допомогу в ліквідації наслідків повеней в Закарпатті. Україна є учасником, разом з державою-членом НАТО Румунією, моніторингу екологічної ситуації на річках Лозина, Дністер. Завдяки фінансуванню НАТО на території України створено 4 станції спостереження для виявлення викидів шкідливих речовин в прибережні води. Також завдяки фінансовій допомозі НАТО, Україна проводить моніторинг і попередження повеней на річці Прип'ять, що протікає через Чорнобильську зону відчуження.

Висновки

Отже, виходячи з вищезгаданих фактів про конструктивне партнерство з НАТО, стає зрозумілим, що ця форма співпраці ні як не є згортанням стосунків, а є альтернативою євроатлантичної інтеграції. Хоча, дискусії про переваги або недоліки конструктивного партнерства з НАТО досить активні.

З одного боку, існує організаційний недолік. Беручи участь в операціях за межами альянсу, Україна не може розраховувати на допомогу з боку його членів у разі гіпотетичної агресії. З іншого – не можна заперечувати і переваги. Україна звільняє себе від необхідності поповнювати бюджет альянсу, від вірогідності стати об'єктом розміщення елементів системи ПРО США, що може призвести до неадекватної реакції з боку інших «центрів сили», у тому числі ЄС, КНР. Проте заперечувати ефективність конструктивного партнерства з НАТО досить складно. Активність співпраці і практичні результати в межах конструктивного партнерства набагато вищі, ніж у роки курсу на євроатлантичну інтеграцію. Тому не завжди трансформація зовнішньої політики впливає на зміну її ключових пріоритетів, що відповідають позаблоковому статусу України і конструктивному партнерству з НАТО.

Георгій Кухалейшвілі, політолог-міжнародник,

спеціально для сайту http://politolog-volyn.org

e-mail автора: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Неділя, 19 серпня 2012 адміністратор  

Щоб мати можливість додавати коментарі, Вам необхідно зареєструватись. Якщо Ви вже зареєстровані, просто увійдіть на сайт під власним іменем і паролем. Деякі матеріали сайту можуть бути доступні для перегляду лише зареєстрованим користувачам.

Напрямки роботи

focus.jpg

Події

 

Ключові гравці у виборах міського голови Луцька

 

Понад 83% лучан підтримують вступ до НАТО

Більшість мешканців Луцька - 83,6% вважають, що Україні потрібно вступити до НАТО. Про це свідчать...

 

Чи підтримують у Луцьку ініціативи нової влади?

 

Чоловіки у Луцьку - більші оптимісти, ніж жінки

 

Книга про історію становлення інститутів громадянського суспільства

    Презентація цього видання відбулася  у приміщенні Волинської обласної універсальної бібл...

Опитування

Я ставлюсь до політики: